Наукові праці. Філологія. Літературознавство

ФОРМИ ХУДОЖНЬОГО ВТІЛЕННЯ ЗАКОРДОННИХ ВРАЖЕНЬ ҐРЕМА ҐРІНА В ЙОГО SHORT STORIES

2019-10-08T10:37:08+03:00

У статті досліджуються форми художнього втілення закордонних вражень Ґрема Ґрiна в його short stories на матеріалі групи африканських творів «Останній шанс містера Лiвера» («A Chance for Mr Lever»), «З іншого боку кордону» («The other side of the border»), «Войовнича церква» («Church militant»), оскільки ці твори не були об’єктом вивчення взагалі й, зокрема, з цієї точки зору.
Мета статті – за допомогою таких методологічних пiдходiв, як біографічний, культурно-історичний, текстологічний та структурно-аналiтичний, дослідити вплив закордонних мандрів Ґріна на формування його художньої свiдомостi та на форми втілення мандрівного досвіду (культурно-етнiчного, соціального, психологічного, географічного) у творах малої форми.
Показано, що враження й культурно-етнографічний досвід, здобуті Ґрiном у його африканських мандрах і вiдображенi в книзі «Мандри без мапи» («Journey Without Maps»), зіграли значну роль у формуванні його художньої свiдомостi, що позначилось як на специфіці хронотопу африканських short stories, так i на їхньому проблемно-тематичному рiвнi й поетиці. Застосовані підходи й висновки можуть бути використані для подальшого вивчення інших зарубіжних short stories.

ДРАМАТИЧНА ПОЕМА ЛЕОНІДА МОСЕНДЗА «ВІЧНИЙ КОРАБЕЛЬ»: СИМВОЛИ В ЕКЗИСТЕНЦІЙНІЙ ПЛОЩИНІ

2019-10-08T10:37:09+03:00

У статті визначаються жанрові ознаки твору Л. Мосендза «Вічний корабель»,
простежується їхнє співвідношення із проблематикою. Окреслюється екзистенційна площина художнього твору, у якій увиразнюються образи-символи, що закодовують узагальнений смисл, спроектований на визначення сутнісних характеристик буття. Увага приділяється визначенню ролі підтексту у формуванні символічної основи художнього зображення. Досліджуються особливості функціонування символу вічного корабля у драматичній поемі Л. Мосендза. Аналізується конфлікт, який стає наслідком вибору героя драматичної поеми. Вивчаються особливості розвитку драматичної дії у творі. З’ясовуються внутрішні імпульси, що призводять до здійснення вибору; зіставляється рівень і спосіб самоусвідомлення героя до і після прийняття руйнівного рішення; визначаються істотні суперечності між уявленнями героя і реальною
дійсністю.

«ТОТАЛЬНА БЕЗДОМНІСТЬ» У ТВОРЧОСТІ ГЕРТИ МЮЛЛЕР

2019-10-08T10:37:09+03:00

У статті розглянуто особливості «еміграційної літератури» на основі творчості Герти Мюллер, яка представляє «літературу меншин», а саме – німецькомовних авторів, вихідців із Румунії. Проаналізовані тексти авторки тематизують процес вимушеної еміграції через політичні утиски, переслідування, репресії (спричинені тоталітарним режимом Ніколае Чаушеску), що обумовлено особистим травматичним досвідом письменниці. Зображено трагічну долю мігрантів, представників меншини, приречених перебувати на межі кількох культур: у третьому, гібридному просторі (за Томасом Пекарем), що спричиняє в останніх відчуття тотальної бездомності. На основі аналізу сучасних літературознавчих студій, біографії та текстів Г. Мюллер висвітлюється проблематичність розуміння, сприймання та тлумачення поняття «батьківщина» самою письменницею-емігранткою, а також героями-емігрантами у фікційному світі її творів. Методологічне підґрунтя статті становить теорія розуміння «культури як тексту» Кліфорда Гірца, згідно з якою (за Т. Пекарем) різноманітні антропологічні міграційні феномени можна зображати та аналізувати на текстовому рівні. Специфічність зображення та опрацювання антропологічних міграційних феноменів у текстах Г. Мюллер простежується, насамперед, на основі есеїв авторки та двох центральних творів еміграційної тематики – романі «Подорожуючий на одній нозі» та повісті «Людина у цьому світі – великий фазан».

МАНДРІВКА ЯК УНІВЕРСАЛЬНА МЕТАФОРА БУТТЯ В РОМАНАХ ОЛЕГА ШИНКАРЕНКА

2019-10-08T10:37:09+03:00

Літературне конструювання ідентичності та онтології персонажа за допомогою концептосфери мандрівки (переміщення, трансгресії, міграційності, руху в часі та просторі) набуває універсального звучання у творах сучасного українського прозаїка Олега Шинкаренка (романи «Кагарлик», «Череп», «Перші українські роботи», мала проза). Жанрова та стилістична дифузність його текстів, особливості авторського моделювання альтернативної дійсності засобами абсурду й кіберпанку постійно актуалізують у свідомості реципієнта «нав’язливу метафору» мандрівки як єдиноможливої форми екзистенції невкорінених тожсамісно персонажів. Шизоїдизація онтологічних орієнтирів, десеміотизація класичних буттєвих патернів і форм самоідентифікації, гуманітарна кризовість технократичного штучного світу – неповний перелік проблематики творів О. Шинкаренка, кожна з яких набуває свого художнього втілення в процесі розгортання абсурдної, безкінечної й безцільної мандрівки.

«МАНДРУЄМО СВІТОМ, ЩОБ ПРО НЬОГО РОЗПОВІДАТИ». ТОПОГРАФІЧНІ СТРАТЕГІЇ ПРОЗИ АНДЖЕЯ СТАСЮКА

2019-10-08T10:37:09+03:00

У статті зосереджено увагу на відношеннях між простором, місцем і мандрівкою, з одного боку, та автонарацією, тожсамістю і літературою – з іншого. Аналіз метанаративного дискурсу А. Стасюка показує складну структуру літературної активності як послідовного синтезу меморативних, тілесних і просторових практик. Суб’єкт цих практик переформульовує й переписує свою закорінену у пам’яті й просторі автонарацію з метою «інтенсифікації життя», «віддаляння смерті» й «панування над часом». Згідно з наратором, ідентичність є перманентною перформативною практикою, що реалізується у відкритому діалогічному просторі культури. Індивідуальна і колективна тожсамість завше вписана у відповідні просторові координати. Наративне схоплення реляцій між тожсамістю і простором відбувається шляхом відкривання-проговорення семіотично насичених і неоднорідних місць – автобіографічних, травматичних, міжпоколіннєвих – з перспективи палімпсестної постави наратора.

АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ ГРАНД-ТУРА ЛОРДА БАЙРОНА В РОМАНІ ТОМА ХОЛЛАНДА «THE VAMPYRE: BEING THE TRUE PILGRIMAGE OF GEORGE GORDON, SIXTH LORD BYRON»

2019-10-08T10:37:09+03:00

Статтю присвячено аналізу оригінальної інтерпретації історії гранд-тура лорда Байрона, провідної фігури доби романтизму в Англії, у романі сучасного англійського письменника Тома Холланда «Вампір: правдива історія паломництва Джорджа Гордона, шостого лорда Байрона». У творі запропоновано сміливе припущення, що поясненням деяких незрозумілих фактів у біографії лорда Байрона може бути те, що він був вампіром. Згідно з ідеєю автора, Байрон перетворився на вампіра саме під час свого гранд-туру, коли відвідував Грецію. У романі також наявні численні інтертекстуальні зв’язки як з творами та листами Байрона, так і з творами представників його оточення (наприклад, Джона Полідорі та леді Кароліни Лем). Головною особливістю цього роману є майстерне поєднання фікційного матеріалу з документально зафіксованими подіями з життя лорда Байрона.

«НОВИЙ ОДІССЕЙ»: ДЕКОНСТРУКЦІЯ МОДЕЛІ МАНДРІВНИКА І ВОЇНА (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ ВОЛОДИМИРА ЄРМОЛЕНКА «ЛОВЕЦЬ ОКЕАНУ: ІСТОРІЯ ОДІССЕЯ»)

2019-10-08T10:37:09+03:00

У статті розглянуто специфіку деконструювання та деміфологізації подорожі та «вічного» образу мігранта крізь призму альтернативної історії Одіссея в жанрі роману-травелогу. З’ясовано, що подорож Одіссея відбувається не лише в географічних топосах (Ітака, Троя, острови Каліпсо та Цирцеї, царство Аїда), але й у фокусі тілесних мандрівок, актуалізованих через еротичні мікротопоси кохання, а також екзистенційних візій смерті, провини/спокути, краси, втрати/віднайдення дому-і-Себе-у-Ньому. У статті продемонстровано, що вектори сучасної «Одіссеї» окреслюються деконструкцією сюжету через наявність суттєвих відмінностей у фабульному полі (наприклад, нехтування Одіссея долею свого сина Телемаха в ім’я тілесних утіх), використанні стратегії «ненадійного наратора» та образах героїв (зокрема, Пенелопи, Навсикаї, Каліпсо, Цирцеї, Аріадни). Важливим у процесі художньої інтерпретації моделі «нового Одіссея» стає мотив колоцентричності/оберненості його подорожі як повернення та віднайдення свого дому. Стверджується, що сюжетотвірним є мотив спокути, який, як відомо, не був властивий для гомерівського Одіссея й репрезентований у постмодерністській площині.

ТРАНСКУЛЬТУРНІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ МОТИВУ ПОДОРОЖІ В РОМАНІ ЛУЇЗИ ЕРДРІК «ЛАРОЗ»

2019-10-08T10:37:09+03:00

У статті зосереджено увагу на особливостях реалізації мотиву подорожі в романі американської індіанської письменниці Луїзи Ердрік «ЛаРоз». Виявлено характеристики мобільності як просторового поняття, особливості його актуалізації в літературному творі, означено ключові спаціальні образи роману «ЛаРоз», що репрезентують переміщення персонажів у просторі – втілені, уявні, метафоричні чи міфічні, проаналі-зовано їхню специфіку через призму транскультурних та постколоніальних парадигм. З’ясовано, що, крім універсальних значень дороги, авторка залучає культурний досвід оджибв1, пристосовуючи його до реалій сьогодення та утворюючи транскультурні конструкти. У результаті аналізу роману підтверджено тезу про те, що номадизм та повернення додому є ключовими метафорами реалізації мотиву подорожі в індіанській літературі

ДОСВІД МАНДРІВНОГО МИСЛЕННЯ Й ЧУТТЄВОГО СПРИЙНЯТТЯ НАВКОЛИШНЬОГО СВІТУ В ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОМУ ТЕКСТІ-ПОДОРОЖІ УКРАЇНСЬКИХ І ПОЛЬСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

2019-10-08T10:37:09+03:00

У постмодерністському тексті-подорожі втілюється мандрівний досвід автора-наратора як переживання/сприйняття світу, через що зникає потреба описувати чужий світ. Географічно звужений сучасний глобалізований світ, вичерпна інформація про який загальнодоступна, спровокував розуміння простору як екзистенційного досвіду, сфери особистої імагології, що вибудовується на перехрещенні соціальних стереотипів повсякденної свідомості та власних уявлень. Предметом уваги стають географічні коди як матеріал для створення ментального простору літератора-мандрівника. Для польських авторів національні й державні кордони втрачають значення не лише через глобалізацію, для них у цілому втрачає значення різниця між своїм і чужим світами (А. Стасюк «Дорогою на Бабадаґ», «Фадо»; К. Варга «Гуляш з турула», «Чардаш з мангалицею»; О. Токарчук «Бігуни»). Українські літератори для означення власної відмінності увиразнюють межу, що не збігається з усталеними географічними межами, бо належить внутрішньому ментальному простору наратора (М. Кідрук «Мексиканські хроніки», С. Жадан «Anarchy in the Ukr», Є. Положій «Кама-сутра і вишиванки», «Дорога до Катманду»).

ЗА МЕЖАМИ ВЛАСНОГО ТІЛА: ПРОБЛЕМА «ВНУТРІШНЬОЇ ЕМІГРАЦІЇ» В ПОЕЗІЇ В. СТУСА

2019-10-08T10:37:09+03:00

Статтю присвячено дослідженню дискурсу тілесності в поетичному доробку
В. Стуса. Дискурсивний аналіз найбільш значимих для художнього світу В. Стуса соматичних маркерів дає підстави стверджувати, що саме тілесні відчуття є онтологічною передумовою процесів самоусвідомлення та переживання поетом власної присутності у світі. У ситуації постійного зовнішнього контролю (в’язниця, заслання, табір особливого режиму) загалом характерний для художнього світобачення В. Стуса екзистенційний конфлікт поглиблюється, мотиви внутрішнього розриву тілесного та духовного значно посилюються. Душа і тіло мисляться поетом як не тотожні суб’єктові, вони відмежовуються ві д «себе самого» та переміщуються (мігрують) за межі трансцендентного цілісного «Я». Як наслідок, фізичний світ, у якому перебуває митець, стає простором не-присутності. Натомість актуалізується мотив сну як спогаду-марення, який повертає сновидцю відчуття, збережені в емоційній пам’яті тіла. Цей свідомий «вихід всередину» є, по суті, способом «внутрішньої еміграції», що уможливлює існування поета в неприйнятних для цього існування умовах: за межами власного фізичного тіла, але в силовому полі тіла ментального.

БЛУКАННЯ «КЛАДОВИЩЕМ ДИТИНСТВА»: ЕЛІЗАБЕТ БІШОП І ПОЕТИКА АВТОЕТНОГРАФІЇ

2019-10-08T10:37:10+03:00

Статтю присвячено аналізу поетики автоетнографії як домінантного художнього дискурсу творчості американської поетеси Елізабет Бішоп. Автоетнографія, відносно новий метод у гуманітарних студіях, що виник у середині ХХ ст. паралельно з інтересом до квір-досліджень, ґрунтується на (авто)біографічній нарації, що дозволяє автору сфокусувати увагу на своїй ідентичності та її репрезентації в контексті певних культурних норм і конвенцій. Творчість Е. Бішоп, що зазвичай досліджується крізь призму автобіографізму, завдяки етнографічному компоненту дозволяє проаналізувати художню репрезентацію сучасності в її зв’язках із минулим, координати яких визначені «польовими дослідженнями» самого митця. Так, на перший план у поезії Е. Бішоп виходять проблемні кластери «кладовище дитинства», «дім» та його пошук, травма і мистецтво як засіб віднайдення й кодифікації своєї гібридної ідентичності.

ІНТЕРКУЛЬТУРНИЙ ТА ПОВЧАЛЬНИЙ АСПЕКТИ У ПРИГОДНИЦЬКИХ РОМАНАХ ІЗАБЕЛЬ АЛЬЄНДЕ

2019-10-08T10:37:10+03:00

Предметом дослідження є повчальна складова пригодницьких творів Ізабель Альєнде «Зорро. Народження Легенди» та «Місто Бестій» (трилогія «Місто Бестій», «Царство золотого дракона», «Ліс пігмеїв»). Зазначені романи показові щодо висвітлення теми письменника-мандрівника, який у своїх творах описує подорожі, що роблять з головних героїв захисників різних культур і різних країн світу. Мета статті полягає в тому, щоб розкрити інтеркультурний та повчальний аспекти творчості Ізабель Альєнде та дослідити, яким чином професійний шлях Ізабель Альєнде як авторки літературних текстів і як мандрівниці відбився на поетикальному та жанрологічному рівнях прози. Окрему увагу приділено аналізу сюжетів, пов’язаних із мандрами, образів персонажів-мандрівників у романах письменниці, а також хронології подій та різним історичним епохам, у яких відбувається дія

ТРАВМАТИЧНІ ВІЗІЇ ОКСАНИ ЛЯТУРИНСЬКОЇ

2019-10-08T10:37:10+03:00

У статті досліджено причини появи травматичних візій у творчості О. Лятуринської та їхню репрезентацію у творчому доробку письменниці. Було зосереджено увагу на вирішенні таких завдань: окреслити особисті життєві травми поетки; дослідити, як травматичні спогади дитинства та юності спроектовані в дитячих творах О. Лятуринської; проаналізувати вплив травми безґрунтянства й туги за Батьківщиною письменниці на її поетичний доробок. У висновках цієї розвідки зазначено, що все життя О. Лятуринської, яке проектується насамперед на образному рівні у її творчості, було насичене психологічними травмами, що накладались одна на одну: дитинство, що не було щасливим через батька-деспота; рання смерть матері, яка була чи не єдиною відрадою дитини; силуване заміжжя; травма втрати близьких письменниці однодумців; втрата рідної України і прийнятої Чехії, розчарування в українській еміграції.

ПАМ’ЯТЬ ПРО УКРАЇНУ У ПРОЗІ М. АРКАСА-ТРЕТЬОГО

2019-10-08T10:37:10+03:00

У статті аналізується прозова спадщина Миколи Аркаса-третього. М. Аркас молод-ший у своїй «Повісті про наш степ широкодолий», яка побачила світ 1975–1978 рр. у часописі «Визвольний шлях» (Лондон), пам’ять про Україну живописав не лише в картинах свого дитинства та юності, але створив мозаїчне полотно з історії Південної Причорноморщини на тлі всієї історії України, акцентуючи народну культуру і побут, залучаючи до цих картин свої знання з природничих наук, звичаїв і міфів рідного краю. Одним із провідних мотивів всієї «Повісті про наш степ широкодолий» і зокрема ліричних відступів є ностальгія за втраченим «раєм» – рідною домівкою та неможливість при житті повернутися на батьківщину. Звернення до сучасних йому в 60–70-х роках ХХ ст. молодих українців насичені вірою в можливість повернення України до вольності, незалежності України.

ФЕНТЕЗІ ЯК ЗАСІБ ВНУТРІШНЬОЇ ЕМІГРАЦІЇ У ТВОРЧОСТІ ГОУП МІРРЛІЗ

2019-10-08T10:37:10+03:00

У статті йдеться про життя та творчість британської письменниці Гоуп Міррліз та причини і специфіку її внутрішньої еміграції. Розглядаються її близькі стосунки з британським антикознавцем Джейн Харрісон та вплив поглядів останньої на творчість письменниці. Смерть Дж. Харрісон виводиться як ключова причина внутрішньої еміграції Г. Міррліз. Особливу увагу приділено останньому роману письменниці «Луд-у-Тумані», який Майкл Свонвік визначає як «фентезійний філософський роман». Написання цього тексту розглядається як своєрідний засіб ескапізму, що дозволяє авторці шукати примирення зі смертю та буденністю, через осмислення категорії Faërie. Faërie – це синтетична категорія, яка включає не тільки уявлення про «небезпечне королівство» (за Дж. Р. Р. Толкіном), але виступає цариною краси й жаху, жорстокості й ніжності, любові й ненависті, несвідомого й фантастичного, діонісійського екстазу, сексуальності й навіть перверсії. У романі Г. Міррліз історія про Faërie – це своєрідна містерія Життя і Смерті, оповідь про важливість екстатичного досвіду, але й небезпеку, що криється в неконтрольованих екстатичних станах.

УКРАЇНСЬКИЙ ЧИННИК ІДЕНТИЧНОСТІ В ЕМІГРАЦІЙНІЙ ТВОРЧОСТІ ЯКОВА ГНІЗДОВСЬКОГО

2019-10-08T10:37:10+03:00

У статті розглянуто питання про етапи формування українського художника, графіка, есеїста Якова Гніздовського, змушеного емігрувати з України під час Другої світової війни. Відзначено роль родини в цьому процесі, перебування в мистецькому середовищі Львова, Варшави, Загреба. Авторка вважає, що до 1945 р. світогляд митця сприймає Європу як цілісне середовище й головний чинник модерної художньої культури. Злам у його артистичній біографії відбувся внаслідок бомбардування Дрездена в кінці ІІ Світової війни, після чого Гніздовський відчув екзистенційну порожнечу й змушений був десятиліттями шукати шляхів її заповнення. Протягом міграцій художник вивів утилітарну образність «домашнього» (українського) досвіду в площину унікальних естетичних об’єктів, які забезпечили йому успіх і визнання.

ПОМЕЖІВ’Я ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ФАКТОР ПИСЬМЕННИЦЬКОЇ САМОТОТОЖНОСТІ І. БАХМАН ТА П. ГАНДКЕ

2022-02-02T15:06:37+02:00

У статті розглядається концепт помежів’я як ключовий аспект формування
письменницької ідентичності двох австрійських письменників І. Бахман та П. Гандке, яких
об’єднує походження з межового простору Австрії провінції Каринтія, що лежить на
перетині трьох культур: австрійської, італійської та словенської. З урахуванням
біографічного та історико-культурного контексту, встановлено, що походження з
межового простору впливає на тематичну складову творів та проблематику всієї
творчості загалом, провідним мотивом творчості письменників є пошуки ідентичності,
як національної, так і письменницької. Концепт помежів’я пропонується розглядати в
онтологічному значенні як такий, що визначає буття письменницької свідомості. За
цього враховується не лише топографічний вимір, а передусім художній простір творів, у яких обидва письменники намагаються долати кордони та межі, естетичні,
міжособистісні й географічні.

ТРАВМА ВИГНАННЯ ЯК ЧИННИК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ БІОГРАФІЇ: «ЯК ТВОРИТЬСЯ РОМАН» МІГЕЛЯ ДЕ УНАМУНО

2022-02-02T15:23:11+02:00

Розвідка присвячена дослідженню автобіографічної новели Мігеля де Унамуно «Як
твориться роман» із погляду відображення травматичних наслідків вигнання. Іспанський
мислитель і письменник, висланий з міста Саламанка за різку критику диктатури Прімо
де Рівери, зазнає гострого болю, який впливає на його філософію та розуміння
літератури. У багатьох вимірах період вигнання (1924–1930 рр.), особливо перебування в
Парижі, був травматичним для Мігеля де Унамуно і значно поглибив кризу його
ідентичності. Новела «Як твориться роман» досліджується за допомогою теорії
травми. Окрему увагу зосереджено на симптоматиці болю, вираженого у словах автора-наратора і в описах страждань протагоніста У. Хуго де ла Раса, який є другим
вигаданим «я» письменника. Опрацьовуючи травму, М. де Унамуно знайшов нову
метафікційну поетику прози й переосмислив свій світогляд у радикальних і
провокативних термінах. У висновках доводиться, що трагічний досвід, художньо
осмислений у творі, має парадигмальне значення для розуміння травми вигнання як
чинника інтелектуальної біографії не тільки Унамуно, а й багатьох інших представників модерної та постмодерної культури.

КОМЕДІЯ ІДЕНТИФІКАЦІЇ З ЧОТИРМА НЕВІДОМИМИ: УКРАЇНА – НІМЕЧЧИНА – ІЗРАЇЛЬ – ПАЛЕСТИНА (ЗА РОМАНОМ Д. КАПІТЕЛЬМАНА «ПОСМІШКА МОГО НЕЗРИМОГО БАТЬКА»)

2022-02-02T15:58:15+02:00

У статті розглядаються особливості пошуків і конструювання ідентичності,
представлені через межовий досвід побутування Я. Межа розуміється в сенсі зіткнення
смислів знайомого / незнайомого просторів всередині комплексу відчуття національної,
громадянської, культурної, цивілізаційної, а також мовної приналежності. Розглядається
механіка відбору «обраної спорідненості» національного плану через подолання
негативного досвіду, а також через конфронтацію з традиціоналістськими уявленнями
про «неуникність» національного. Роман представляє собою розвиток ідеї відчуженого
буття як спроби надолужити втрачене за рахунок доконструювання нестачі. Через
моделі сприйняття себе на прикладі двох поколінь демонструються підходи «старшої» і
«молодшої» генерацій в умовах межового досвіду. Ствердження себе як автономної
одиниці функціонування в суспільному просторі разом із прийняттям консенсусної позиції
характеризує пошуки героєм книги своєї укріпленості в гуманістичній системі координат
«західного світу».