РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ІДЕНТИЧНОСТІ ЕМІГРАНТА В «ПАНОПТИКУМІ ДІПІ» БОГДАНА БОЙЧУКА

Анотація

Мета цієї статті – з’ясувати чинники художньої репрезентації стану ідентичності українських емігрантів у книзі Б. Бойчука «Паноптикум ДіПі». На думку авторки, у першому томі домінує саркастично забарвлений авторський наратив. Його забезпечують гротеск і карнавальність, завдяки яким витворюється образ нестабільної, легкозмінної, конфор-містської свідомості переміщених осіб. Авторка статті звертає увагу на (квазі)культурність, практицизм, сексуальність, трансформативність як визначальні риси «колективного тіла» українських ДіПі.
В оптиці двох наступних томів репрезентовано пошук виходів за межі українського минулого й розсіювання в новому світі. Стан головних персонажів – Мири й Бориса – зумовлений меланхолією, проте її наслідки для героїв відмінні. Дослідниця вважає, що домінуючий у репрезентації переміщених українців у першому томі біологізм свідчить про спробу письменника показати немодерність їхньої колективної ідентичності. У другому томі зміщено акцент на приватне джерело меланхолії емігрантів (наративна ідентичність Мири, виражена в її міжособистісних стосунках та щоденникових записах) і показано фатальний тиск минулого на особу. У третьому томі письменник запропонував художню модель виходу за межі «гетта минулого» й конструювання індивідуальної ідентичності у відкритості «Я» до «Іншого» (Борис і Сузі) та прийнятті «іншого» й формально «чужого» як «свого».